Виховання – це творчість, це найвища коштовність, про яку педагог повинен постійно дбати. А його праця – це стежина, по якій дитина піднімається до вершини морального благородства та шкільної зрілості.

Прислів’я каже: «Сад не дасть врожаю, як добре не подбає садівник. Без виховання і настанови людина – наче земля, яка, хоча й найкраща, але родитиме лише бур’ян, якщо на ній не працювати».

Крім сім’ї, сіяти в душу дитини «добре і вічне» покликана школа.

Дитина народжується, як чистий аркуш паперу. Минає час, і на ньому з’являються рядки – думки і почуття, якості та вчинки, а іноді – помилки і недоліки… Звісно, доброта і чуйність, егоїзм та байдужість не народжуються  разом з людиною. Усе це виховується.

Тож творити на землі Людину покликана натхненна праця вчителя. Це ми повинні виховати дитину, щоб вона, ставши дорослою, змогла не лише знайти себе, своє місце у житті, але й стати повноцінним членом суспільства. Саме вчителя називають "сіячем зерна добірного". А "добірне зерно" - це міцні знання та ясний розум, чисте сумління і благородство, міцний дух і неспокійне серце, світлі думки і працьовиті руки, це безмежна Любов до рідного краю, материнського слова, України.

Фундаментом процесу виховання повинна бути духовність українського народу, його культура. Ці основні національні цінності повинні пізнаватися, шануватися і примножуватися теплотою і багатством душі кожного вихованця.